Як бути жінкою-поліцейським: інтерв’ю з переможницею конкурсу «Обличчя поліції Слов'янська» Олександрою Дібровою

Донеччина. Слов’янськ. У поліції служить чимало жінок. На рівні з чоловіками вони часом виконують складну роботу. Як, наприклад, оперуповноважена кримінальної поліції Олександра Діброва. Безсонні ночі, сотні відряджень, тисячі подоланих кілометрів у пошуках безвісти зниклих громадян та розшукуваних зловмисників.

Про свою роботу Олександра розповідає із захопленням.

- В дитинстві дівчата мріють стати актрисами, співачками, лікарями…

- У школі я мріяла стати хореографом, але вирішила реалізуватися в правоохоронних органах, причому саме в карному розшуку. Тоді я відчула: це моє, мені дуже хотілось носити форму. І ось уже більше п’яти років я разом зі своїми колегами займаюся розшуком безвісти зниклих, затримую злочинців, які переховуються від правосуддя. За кожною справою, за кожною історією стоять людські життя.

- Але робота, дійсно, на перший погляд не жіноча. Чи була з боку протилежної статі недовіра чи скептицизм?

- Спочатку, звичайно, всі думали, що я тут буду від «декрету до декрету». Але зараз – ні. Щоб працювати на цій посаді, напевно, потрібно бути фанатом професії.

- Як вдається справлятися з непростим режимом?

- Завжди намагаюся знаходити час для сім'ї та друзів, до речі, вони розкрили в мені вокальні здібності. Незважаючи на цілодобову зайнятість, я знайшла час для сцени і взяла участь у вокальному обласному конкурсі серед поліцейських - «Поліція має таланти».

- Що входить до службових обов’язків оперативника?

- Окрім пошуку безвісти зниклих та розшукуваних зловмисників ми займаємося ідентифікацією невпізнаних трупів. Цей напрямок роботи набрав «обертів» після захоплення Слов'янська в 2014 році. Це найтяжче. Ексгумації, тривалі пошуку свідків, ДНК-експертизи, – усе заради того, щоб рідні змогли дізнатися про долю своїх рідних. Робота складна – але дуже потрібна. Взагалі, після початку АТО, моя лінія роботи перейшла на новий рівень, зникають цивільні, військовослужбовці, представники НЗФ. Всі ці люди – це чиїсь діти, батьки, брати, сестри, чоловіки, дружини. Для їх рідних найстрашніше – це невідомість. Моє завдання - повернути людям їх родичів. На жаль, деколи приходиться повідомляти місце поховання. Напевно, для мене це найважче. Звісно, доводиться витримувати психологічний тиск, оскільки в історію кожного необхідно зануритись з головою.

- Чи готові поміняти професію на іншу?

- Ні, це спосіб життя, і в цьому ритмі я звикла жити. Кожен день щось нове, мені приємно допомагати людям, когось розшукувати, кожна історія унікальна. Після такої роботи, все інше здається чорно-білим, мені б було сумно працювати адміністратором чи сидіти в офісі.

- Хто такий поліцейський?

- Поліцейський – це звичайна людина: з емоціями, з характером, зі своїми труднощами. Поліцейський – це той, хто завжди надасть допомогу. Якщо хтось готовий не словом, а ділом забезпечувати правопорядок та безпеку в своєму місті, запрошую поповнити нашу поліцейську родину!