«Я знаю, що з кожним виїздом на лінію вогню наближаю своє повернення додому», - розшуковець Сергій Білостоцький про найбільшу мрію

20.11.2017 в 02:30

Заступник начальника відділу управління карного розшуку поліції Донеччини Сергій Білостоцький допомагає мешканцям відновити втрачений зв’язок з близькими та встановити долю без вісти зниклих осіб. А в далеких 90-х він будував карєру військовослужбовця, та навіть не здогадувався, що знайде своє покликання у поліції.

З дитинства правоохоронець ріс, натхненний прикладом свого батька – військового, дисциплінованого, відповідального, відданого своїй справі, але часто відсутнього вдома. Однак це не лякало Сергія, навіть не зважаючи на часті переїзди у звязку з новими призначеннями. Щоразу, коли голову сімї кликав обовязок, разом з ним у будь-яку точку переїздила вся родина разом з двома маленькими дітьми.

Закінчивши школу, обидва брати Білостоцькі обрали військовий шлях та разом вступили до профільного училища. Навчалися в Ризькому вищому військовому авіаційно-інженерному училищі, далі перевелися до Харкова, але так і не закінчили його через розпад Радянського Союзу.

Мрія так і залишилася мрією, бо потім Сергій, а разом з ним і менший брат, обрали цивільну професію. У 1995 році закінчили Донецький політехнічний інститут за спеціальністю «гірський інженер-механік» і спустилися «під землю» шахтарями.

По-справжньому доленосним видався для братів 2002 рік. Тоді вперше з числа цивільного населення набирали співробітників карного розшуку. Випадково дізнавшись по експериментальний набір, знову разом подали документи, здали іспити і стали до лав тоді ще міліції Донецької області.

«Складнощі, звісно, були. Тоді моїми конкурентами були молоді хлопці, тільки-но зі школи, памятали шкільну програму. А в мене вже зовсім інший вік був», - каже Сергій.

Не зважаючи на це, обом братам поталанило пройти всі вступні випробування. «В міліції виявилося те ж, що і у військовій справі – залізна дисципліна, у будь-який час підйом-тривога, відрядження, ненормований графік», - зізнається Сергій.

Лейтенант Білостоцький починав з оперуповноваженого Жаданівського міськвідділу міліції. Саме там, у Жданівці оселилася тепер вже назавжди сімя.

Територіальний орган був невеликим, а тому чіткого розподілу по лініям роботи не було. Займалися усім - від наркотиків та крадіжок до вбивств.

До речі, одним із розкритих тоді особливо тяжких злочинів донині пишається правоохоронець.

У 2008 році надійшло прохання від колег із сусідньої області перевірити інформацію щодо перебування у Жданівці ґвалтівника. Під час роботи над нею розшуковці встановили його місцезнаходження. На його пошуки пішло кілька днів. Коли затримали, звернули увагу на дивну поведінку розшукуваного і на краплі крові на його одязі. Затриманий зізнався, що вбив всю компанію, з якою разом вживав спиртне.

Оперативники спробували зясувати, де шукати трупи.

«Тут виникли складнощі, бо він не міг навіть показати точне місце. У населеному пункті не орієнтувався, а у нас не було жодної реєстрації. Обїздили весь населений пункт, він показував ймовірні місця, ми їх перевіряли. Знайшли цей будинок, там було два жіночих тіла, а чоловік знаходився у вкрай важкому стані», - розповідає Білостоцький.

Від смерті потерпілого врятувала лише своєчасна поява правоохоронців, які викликали медиків. Лікарі не розуміли, як з перерізаним горлом можна вижити.

А потім було об’єднання Жданівського та Кіровського міськвідділів міліції у зв’язку з реорганізацією, і Сергій Білостоцький обійняв посаду заступника начальника Кіровського міськвідділу-начальника Жданівського МВМ, де й пропрацював до війни.

А війна застала Сергія у відпустці в Урзуфі (Мангушський район Маріуполя). Дорогою додому йому зателефонував керівник і сказав, що в рідне місто йому повертатися не можна, воно під окупацією, а Білостоцькому потрібно було прибути до Краматорська для подальшого несення служби. Він ще довго стояв у шортах з валізою, двома дітьми та наляканою дружиною…

«Тримався, а в середині був страх – де жити, як вирішити питання з навчанням молодшої доньки…Усе життя залишилося десь там за невидимою лінією…Там, куди більше не можна…поки що», - в голосі Білостоцького ледь помітно зявляється туга. Вона переслідує всіх, хто залишився вірним присязі, залишивши рідні домівки.

Чоловік до останнього сподівався, що тиждень, два, місяць і він повернеться додому, а поки попросив батьків передати хоч якісь речі…на перший час.

Його було призначено старшим оперуповноваженим відділу розшуку злочинців та без вісти зниклих громадян обласного главку поліції, а постійним місцем дислокації було визначено північ області (м.Краматорськ). А через деякий час Сергій Білостоцький перейшов на посаду заступника начальника відділу управління карного розшуку, потім на нього чекав переїзд до Маріуполя і продовження служби у 700-тисячному прифронтовому місті.

Авдіївка, Дебальцеве… у складі зведених загонів поліцейський не раз бував у найгарячіших точках на мапі Донеччини. У Дебальцевому – двічі. Під час останнього відрядження йому лише дивом вдалося уникнути оточення – їх перебування там добігло кінця, група поліцейських вийшла з міста, і цього ж дня воно стало постійною мішенню бойовиків.

Під час кожного такого виїзду правоохоронець не відчував страху. «Його немає, бо я знаю, що своїми діями, самовідданою службою я наближаю своє повернення додому», - запевняє Сергій Білостоцький.

У будь-якому кроці його підтримує дружина і діти. Старший син – його особлива гордість. Коли Ростиславу Білостоцькому було лише 9, батько всерйоз занепокоївся тим, що він був маленьким і дуже добрим хлопчиком. Аби він не став обєктом насміхань, віддав його в бокс «аби навчився захистити себе». Проте, після першої перемоги на ринзі Сергій зрозумів, що за допомогою тренерів може виростити професійного спортсмена. Зараз Ростислав є бронзовим призером чемпіонату Європи з цього виду спорту серед чоловіків вікової категорії до 22 років, у березні його було визнано кращим спортсменом. Однак це лише частина серед безлічі нагород, отриманих за час заняття спортом.

Сергій знає, що син у всьому намагається бути схожим на батька, а тому й сам постійно тримає себе «у формі». Ще зі школи привчив себе до заняття спортом і не полишає цього захоплення дотепер. Будь-яку вільну від служби хвилину використовує з користю, а цього року під час першого в Маріуполі напівмарафону завоював «золото», прийшовши першим у забігу на кілометр.

На завершення розмови – останнє питання, яке стосувалося найбільшої мрії правоохоронця. «Мрія…вона у мене одна і найжаданіша – швидше повернутися додому. Вона стає практично нестерпною тоді, коли я слухаю розповіді про те, що відбувається там, за тою самою лінією розмежування. Безлад, свавілля, хаос…я потрібен там…Вся поліція Донеччини потрібна там, аби люди нарешті відчули себе у безпеці».

12:29 19.11.2017
За добу на Донеччині з незаконного обігу вилучено більше тисячі боєприпасів
12:22 19.11.2017
Поблизу Слов’янська в дорожній аварії дві людини загинули, ще дві отримали тілесні ушкодження
11:41 19.11.2017
У мешканця Краматорська вилучено півкілограма конопель
10:54 19.11.2017
За тиждень на блокпостах Донеччини припинено більше 60 правопорушень
10:44 19.11.2017
Покровські поліцейські завадили потраплянню бойових "сувенірів" на мирну територію
17:42 18.11.2017
На Донеччині діти-патріоти та поліція разом відзначили День Гідності та Свободи і другу річницю створення молодіжної громадської організації «Ліга майбутніх поліцейських» (ВІДЕО)
17:24 18.11.2017
Поліцейські вилучили у мешканця Ясинуватського району кулемет російського походження
12:04 18.11.2017
У жителя Слов’янська поліцейські вилучили 1400 патронів
11:30 18.11.2017
Поліцейські вилучили маріхуану у мешканця Сартани, що поблизу Маріуполя
09:43 18.11.2017
Співробітники обласного главку викрили двох сусідів у нелегальному утриманні місць вживання наркотиків