Заступник начальника відділу управління карного розшуку поліції Донеччини Сергій Білостоцький допомагає мешканцям відновити втрачений зв’язок з близькими та встановити долю без вісти зниклих осіб. А в далеких 90-х він будував кар’єру військовослужбовця, та навіть не здогадувався, що знайде своє покликання у поліції.
З дитинства правоохоронець ріс, натхненний прикладом свого батька – військового, дисциплінованого, відповідального, відданого своїй справі, але часто відсутнього вдома. Однак це не лякало Сергія, навіть не зважаючи на часті переїзди у зв’язку з новими призначеннями. Щоразу, коли голову сім’ї кликав обов’язок, разом з ним у будь-яку точку переїздила вся родина разом з двома маленькими дітьми.
Закінчивши школу, обидва брати Білостоцькі обрали військовий шлях та разом вступили до профільного училища. Навчалися в Ризькому вищому військовому авіаційно-інженерному училищі, далі перевелися до Харкова, але так і не закінчили його через розпад Радянського Союзу.
Мрія так і залишилася мрією, бо потім Сергій, а разом з ним і менший брат, обрали цивільну професію. У 1995 році закінчили Донецький політехнічний інститут за спеціальністю «гірський інженер-механік» і спустилися «під землю» шахтарями.
По-справжньому доленосним видався для братів 2002 рік. Тоді вперше з числа цивільного населення набирали співробітників карного розшуку. Випадково дізнавшись по експериментальний набір, знову разом подали документи, здали іспити і стали до лав тоді ще міліції Донецької області.
«Складнощі, звісно, були. Тоді моїми конкурентами були молоді хлопці, тільки-но зі школи, пам’ятали шкільну програму. А в мене вже зовсім інший вік був», - каже Сергій.
Не зважаючи на це, обом братам поталанило пройти всі вступні випробування. «В міліції виявилося те ж, що і у військовій справі – залізна дисципліна, у будь-який час підйом-тривога, відрядження, ненормований графік», - зізнається Сергій.
Лейтенант Білостоцький починав з оперуповноваженого Жаданівського міськвідділу міліції. Саме там, у Жданівці оселилася тепер вже назавжди сім’я.
Територіальний орган був невеликим, а тому чіткого розподілу по лініям роботи не було. Займалися усім - від наркотиків та крадіжок до вбивств.
До речі, одним із розкритих тоді особливо тяжких злочинів донині пишається правоохоронець.
У 2008 році надійшло прохання від колег із сусідньої області перевірити інформацію щодо перебування у Жданівці ґвалтівника. Під час роботи над нею розшуковці встановили його місцезнаходження. На його пошуки пішло кілька днів. Коли затримали, звернули увагу на дивну поведінку розшукуваного і на краплі крові на його одязі. Затриманий зізнався, що вбив всю компанію, з якою разом вживав спиртне.
Оперативники спробували з’ясувати, де шукати трупи.
«Тут виникли складнощі, бо він не міг навіть показати точне місце. У населеному пункті не орієнтувався, а у нас не було жодної реєстрації. Об’їздили весь населений пункт, він показував ймовірні місця, ми їх перевіряли. Знайшли цей будинок, там було два жіночих тіла, а чоловік знаходився у вкрай важкому стані», - розповідає Білостоцький.
Від смерті потерпілого врятувала лише своєчасна поява правоохоронців, які викликали медиків. Лікарі не розуміли, як з перерізаним горлом можна вижити.
А потім було об’єднання Жданівського та Кіровського міськвідділів міліції у зв’язку з реорганізацією, і Сергій Білостоцький обійняв посаду заступника начальника Кіровського міськвідділу-начальника Жданівського МВМ, де й пропрацював до війни.
А війна застала Сергія у відпустці в Урзуфі (Мангушський район Маріуполя). Дорогою додому йому зателефонував керівник і сказав, що в рідне місто йому повертатися не можна, воно під окупацією, а Білостоцькому потрібно було прибути до Краматорська для подальшого несення служби. Він ще довго стояв у шортах з валізою, двома дітьми та наляканою дружиною…
«Тримався, а в середині був страх – де жити, як вирішити питання з навчанням молодшої доньки…Усе життя залишилося десь там за невидимою лінією…Там, куди більше не можна…поки що», - в голосі Білостоцького ледь помітно з’являється туга. Вона переслідує всіх, хто залишився вірним присязі, залишивши рідні домівки.
Чоловік до останнього сподівався, що тиждень, два, місяць і він повернеться додому, а поки попросив батьків передати хоч якісь речі…на перший час.
Його було призначено старшим оперуповноваженим відділу розшуку злочинців та без вісти зниклих громадян обласного главку поліції, а постійним місцем дислокації було визначено північ області (м.Краматорськ). А через деякий час Сергій Білостоцький перейшов на посаду заступника начальника відділу управління карного розшуку, потім на нього чекав переїзд до Маріуполя і продовження служби у 700-тисячному прифронтовому місті.
Авдіївка, Дебальцеве… у складі зведених загонів поліцейський не раз бував у найгарячіших точках на мапі Донеччини. У Дебальцевому – двічі. Під час останнього відрядження йому лише дивом вдалося уникнути оточення – їх перебування там добігло кінця, група поліцейських вийшла з міста, і цього ж дня воно стало постійною мішенню бойовиків.
Під час кожного такого виїзду правоохоронець не відчував страху. «Його немає, бо я знаю, що своїми діями, самовідданою службою я наближаю своє повернення додому», - запевняє Сергій Білостоцький.
У будь-якому кроці його підтримує дружина і діти. Старший син – його особлива гордість. Коли Ростиславу Білостоцькому було лише 9, батько всерйоз занепокоївся тим, що він був маленьким і дуже добрим хлопчиком. Аби він не став об’єктом насміхань, віддав його в бокс «аби навчився захистити себе». Проте, після першої перемоги на ринзі Сергій зрозумів, що за допомогою тренерів може виростити професійного спортсмена. Зараз Ростислав є бронзовим призером чемпіонату Європи з цього виду спорту серед чоловіків вікової категорії до 22 років, у березні його було визнано кращим спортсменом. Однак це лише частина серед безлічі нагород, отриманих за час заняття спортом.
Сергій знає, що син у всьому намагається бути схожим на батька, а тому й сам постійно тримає себе «у формі». Ще зі школи привчив себе до заняття спортом і не полишає цього захоплення дотепер. Будь-яку вільну від служби хвилину використовує з користю, а цього року під час першого в Маріуполі напівмарафону завоював «золото», прийшовши першим у забігу на кілометр.
На завершення розмови – останнє питання, яке стосувалося найбільшої мрії правоохоронця. «Мрія…вона у мене одна і найжаданіша – швидше повернутися додому. Вона стає практично нестерпною тоді, коли я слухаю розповіді про те, що відбувається там, за тою самою лінією розмежування. Безлад, свавілля, хаос…я потрібен там…Вся поліція Донеччини потрібна там, аби люди нарешті відчули себе у безпеці».
Поліція сприятиме всебічному розслідуванню смертельного поранення чоловіка під час викриття групи «чорних» лісорубів
На Донеччині мешканці більше 200 багатоповерхівок тепер під захистом, приєднавшись до поліцейського проєкту «Безпечний будинок»
Від початку дії нових санкцій поліція Донеччини задокументувала понад 3800 порушень карантинних обмежень щодо використання масок
Донеччина входить до четвірки найбезпечніших регіонів України: підсумки роботи поліції в 2020 році
Правоохоронці Донеччини провели оперативне відпрацювання Добропілля та Білицького