До Дня захисника України. «Він є справжнім патріотом та бійцем», - про правоохоронця Олександра Лаврушко, пораненого під час виходу з Дебальцевого

Лютий 2015-го. Після 10 важких днів під нищівними обстрілами бойовиків група правоохоронців з боями виходила з оточеного палаючого міста. Серед них був і міліціонер-водій Олександр Лаврушко. 19 лютого він відзначає свій другий день народження, адже після наскрізного поранення голови, отриманого під час виходу, він вижив і не здався. Сьогодні він продовжує боротьбу…тепер вже за власне повноцінне життя.

«Учнів 5 класу я взяла у 1992 році. Галасливі, швидкі…Серед них були близнюки Наталка та Сашко…Брат піклувався по сестричку, захищав від усіх, а Наталка тримала під контролем його навчання», - згадує шкільні роки правоохоронця його класний керівник.

З тих пір пройшло 25 років, проте жага захистити, вберегти зросла разом із хлопцем. І у 2014-му році Лаврушко не став осторонь подій в країні і прийняв рішення відстоювати кожне слово клятви, яку давав українському народові.

- Ми з Олександром були сусідами в Донецьку. У 2012 році я запропонував йому перейти в міліцію на посаду міліціонера-водія. Тоді Лаврушко працював у Державній службі охорони. Він швидше був моєю правою рукою, людиною, яка могла швидко приймати вірне рішення, дати дієву пораду та на яку можна покластися, - розповідає Артем Кисько, начальник Управління карного розшуку обласного главку поліції.

Тоді, у квітні 2014-го, коли обласний центр вже охопила хвиля протестів, терористи захопили в полон 4-х студентів Донецького вишу. На виконання ризикової операції зі звільнення заручників «пішли» лише двоє – полковник Кисько і старший сержант Лаврушко. Міліціонери не мали права на помилку, адже на кону стояло життя кожного з підлітків. В результаті успішно реалізованої комбінації полонених було звільнено, вони були поранені та потребували медичної допомоги. Бойовики годинами катували їх за допомогою ножа. Підлітків правоохоронці передали рідним.

А потім було пекельне Дебальцево. Зведений загін тоді ще міліціонерів прибув у населений пункт, а вже за кілька годин його було оточено. Всі 10 днів, поки правоохоронці знаходилися в місті, бої не припинялися, лише ставали то гучніше, то тихіше. Без опалення, світла та води в наскрізь пронизаній отворами від осколкових влучень співробітники тримали оборону будівлі міськвідділу міліції, допоки туди не влучив снаряд. Коли відділок було зруйновано, загін примкнув до військового підрозділу і продовжив виконання поставлених керівництвом бойових завдань. Аж до 19 лютого.

Цього дня група міліціонерів з боями вийшла з населеного пункту, оточеного терористами. Військовий «Урал», що вивозив правоохоронців, потрапив під потужний обстріл. Олександр Лаврушко отримав серйозне поранення голови – куля прошила кевларову каску та пройшла крізь голову хлопця.

Кома, далі – низка операцій та більше 8 місяців лікування. Правоохоронець починав жити заново, вчився ходити та говорити. Переможець за духом, він попри всі прогнози лікарів, які спочатку не вірили в його виживання, а потім передрікали майбутнє у інвалідному візку, став на ноги. Близько року його життя було суцільною боротьбою, в прямому сенсі, за кожний крок.

«Під час виходу з оточення я почув від свого підлеглого, що Лаврушко помер від ворожої кулі. Вже після того, як ми вибралися, дізнався, що бойовий побратим в реанімації, і дуже здивувався. З таким пораненням шансів на виживання немає», - згадує Павло Свір, що був у палаючому «кільці» разом з постраждалим правоохоронцем.

«Того дня здавалося, що для усіх, хто працював з хлопцями, життя зупинилося. Ми до останнього не знали, що готується операція з виходу з Дебальцевого. Тоді мені сказали, що Лаврушко – «200-й»…Було дуже складно повірити, ще складніше – усвідомити. Наступне повідомлення – «Він у швидкій»…Весь час ми підтримували зв’язок з його родичами. Місяць він був у комі». Під час чергового, здавалося б, схожого на усі попередні, дзвінка підполковник поліції почує радісну звістку – Сашко прийшов до тями. А далі – візити у лікарню. «Жодного разу я не побачив навіть натяку на те, що він здався або не може йти далі. Він боровся…щодня…щохвилини», - каже начальник Великоновосілківського відділення поліції Сергій Бичін.

Сьогодні Лаврушко знаходиться у Маріуполі, де проходить реабілітацію у відомчій лікарні. Він відчуває підтримку своєї родини, друзів, які так, як і він, готові у будь-який момент прийти на допомогу. Старший сержант міліції нагороджений державною нагородою - орденом «За мужність» ІІІ ступеню.

Його бій продовжується. Тепер за можливість знову стати в стрій і у складі поліції Донеччини наближати звільнення окупованих населених пунктів регіону. Для Олександра Лаврушко, який дивився в очі смерті та виявився сильнішим, немає нічого неможливого, а тому він впевнений, що цей день обов’язково настане.